Доброта, любов, розуміння, підтримка – це не гарні фоточки зі сльозливими підписами і не відосики які «підкорили весь світ» і неодмінно супроводжуються коментарем про те, які всі інші люди злі і неуважні і саме тому наш світ такий поганий. Ні, це вибір який ми робимо щодня. Як ставитися до тих, хто поруч із нами. Як з ними говорити, як слухати, як співіснувати, як знаходити спільну мову у простих повсякденних питаннях.
Сьогодні це питання стає ще актуальнішим, адже для багатьох людей рушиться весь звичний світ і спосіб життя. Тому зараз варто не міряти всіх по собі і своїй ситуації, а дивитися на те, яка вона у інших. І реагувати відповідно.
Якщо ваш друг раптово втратив роботу і його це лякає, а у вас все добре (поки що, бо ваш роботодавець ще не повідомив, що ваші послуги більше не потрібні), не кажіть поблажливо «ой, та не панікуй ти, все буде добре». Не розповідайте, як чудово ви (на відміну від нього) справляєтеся з карантином. Якщо вам пощастило і у вашій родині немає людей з хронічними хворобами, які зараз не можуть отримати доступ до необхідного догляду, чи хтось не захворів на щось не пов’язане з коронавірусом, не зневажайте і не знецінюйте тривогу і страх тих, у кого таке відбувається.
Кожен зараз стартує зі своєї точки. І змінюється все з блискавичною швидкістю, тому жоден із нас не знає що буде завтра. В прямому сенсі. Навіть ті, хто давно працює вдома – фрілансери, віддалені працівники, незабаром почнуть відчувати це, коли у їхніх клієнтів, партнерів чи роботодавців почне мінятися ситуація. Тому так, не варто «сіяти паніку» і поширювати страшилки, особливо з неперевіреною інформацією, але й не треба зверхньо казати, як вам уже набридло це панікерство, адже завтра серед «панікерів» може опинитися будь-хто із нас.
Будьте вдячні, якщо у вас усе добре. Будьте уважні до близьких, у яких ні. Можете допомогти чи підтримати – зробіть це. Не можете – просто промовчіть, скажіть «я тебе чую, я поруч», «мені дуже шкода, що з тобою таке трапилося», або побажайте знайти спосіб впоратися. Тільки щиро. Бо ми ж усі відчуваємо, коли слова порожні, і нікому із нас це не подобається.
І ще, для тих, хто любить у всьому перегинати палицю і обожнює роль «рятувальника» – це не означає, що ви маєте хапатися за чужі проблеми, лізти у чужі справи і роздавати поради, особливо якщо людина не готова їх ні чути, ні сприймати. Ні. Світ найбільше потребує балансу. Вміння допомагати і просити про допомогу. Давати і брати. Турбуватися про інших і дозволяти їм подбати про вас. Це і є основа гармонійного співіснування. Коли все врівноважено, нам не потрібно за будь-яку ціну доводити, що ми кращі за інших. Ми просто є. Ми бачимо і поважаємо себе і свій простір і дозволяємо іншим робити те саме. Ніхто ніколи нас цього не вчив, але часи змінюються і тепер ми самі вибираємо, чого вчитися і якими бути.
Сьогодні трохи настроєвий допис, більш абстрактно-філософський, але оснований на спостереженні за реальними взаємодіями між людьми. Він не означає, що ви не можете відчувати те, що відчуваєте, а лише те, що людина, з якою ви взаємодієте теж щось відчуває, не менш сильно. І якщо ми навчимося поважати власні почуття і почуття інших, між нами стане трохи більше місця для справжньої любові і доброти.